Спогади ветерана

   Із квітучим травнем наближається до нас свято Перемоги. Виповнюється вже 70 років з тої травневої ночі, коли замовкли останні постріли гармат, настала тиша, настав мир, довгоочікуваний, вистражданий, оплачений найвищою ціною - ціною крові та сліз.
   У ці дні ми згадуємо тих, хто дав нам цю Перемогу - наших сивочолих ветеранів.
   22 квітня працівники Білозірської сільської бібліотеки №1 завітали до шанованого у нашому селі ветерана Другої світової війни Письменного Бориса Афанасійовича. Борису Афанасійовичу вже - 90, але він пам’ятає все до дрібниць, як пішов воювати, як пройшов фронтову дорогу від Воронежа до Німеччини.
   Народився Письменний Б.А. на Шполянщині, у селі Сердеговка. Батько теж був військовий, офіцер ще царської армії, пізніше перейшов до лав Радянської армії, став комуністом.  
   На початку війни Борис Афанасійович закінчив школу, а 5 серпня 1942 року його вже забрали на фронт. Трапилося це раптово. Під Воронежем, у селі, яке вже було звільнено від нацистів, загинув боєць, корегувальник протитанкової гармати. Капітан запитав молодого хлопця Борю: «Хочеш в армію?», той ствердно відповів. Ветеран розповідає, що був кмітливий, мав хорошу пам'ять, добре орієнтувався, тому відразу здобув потрібні навики. За війну підбив 37 ворожих танків, 61 машину.
    У 1943 році, згадує Борис Афанасійович, розірвалася бомба, його завалило, дивізія пішла в наступ, а додому прийшла звістка – пропав безвісти. Лише на третю добу знайшли під завалами, а через півтора місяці у госпіталі відновився слух. 25 грудня 1943 року повернувся у рідне село, а дід каже: «А ми тебе вже похоронили». А через місяць знову пішов на фронт. За війну 8 разів був поранений. Згадує Борис Афанасійович, коли довелося побувати за лінією фронту. П’ять днів вони із бійцем, узбеком за національністю, нічого не їли, довелося їсти просто пирій. Узбека згодом схопили нацисти, а Борисові Афанасійовичу вдалося пробратися до своїх, у 18-ту дивізію. Звільняли Будапешт, Австрію.
    За мужність і відвагу, проявлені у боях Письменний Б.А. нагороджений орденом Слави III ступеня, орденом «Отечесвенная война», медаллю «За бойові заслуги». Борис Афанасійович каже, що війна ще й досі нагадує про себе. Декілька років тому із плеча випав осколок, про який і не здогадувався, але рана, завдана ним, не заживає і по цей час.
     У мирний час працював на різних посадах: комендантом гуртожитку, інженером відділу праці і зарплати. Виростив і виховав п’ятьох дітей, має 16 онуків і 9 правнуків.

Завідувач бібліотеки №1 с. Білозір'я
Тараненко Н. М.