Віртуальні виставки

УПА: у вирі боротьби 

(до 75- річчя з часу утворення Української Повстанської Армії (УПА))

У 1920 році на західно-українських землях, які відійшли до Польщі, було створено нелегальну Українську Військову Організацію (УВО) під керівництвом полковника Євгена Коновальця. УВО готувала нові бойові кадри та у підпіллі продовжувала боротьбу проти окупантів. Ланки організації активно діяли по всій Західній Україні. У 1929 році УВО перетворюється у військово-політичну партію під назвою Організація Українських Націоналістів (ОУН) під керівництвом того ж Є. Коновальця. Центром цієї організації стала Прага. ОУН посилила акти терору та саботажу проти польської окупаційної влади у Галичині та на Волині.

Під впливом жахливих подій у Центральній та Східній Україні 1930-х років, зокрема організованого більшовицькою партією голодомору, стався ідейний переворот у свідомості українського суспільства на Волині, Поліссі, Холмщині і Підляшші. У 1932 році під впливом колишніх вояків армії УНР на рівненському Поліссі було засновано революційну підпільну організацію «Українське Національне Відродження, керовану Тарасом Боровцем, уродженцем с. Бистричі на Березнівщині. Її метою була загально-просвітня акція серед населення, активна боротьба проти комуністичної партії та польської реакції, підготовка молоді у мілітарному дусі тощо.

З початком Другої Світової війни та з приходом на західно-українські землі Червоної армії (ЧА) у 1939 році легальні українські політичні партії та об'єднання самоліквідувалися. Продовжувала діяти лише ОУН.

Вже у перші дні більшовицької окупації розпочалися масові арешти української інтелігенції, робітників та селян – «ворогів народу». У 1939 році  із Західної України було вивезено більше як 1,5 мільйона чоловік. Багато українських патріотів рятувалося втечею на окуповану німцями територію Холмщини, Підляшшя, Грубешівщини. Зрозуміло, що в таких умовах населення західно-українських земель почало різко негативно ставитись до червоних «визволителів». Назрівав збройний спротив.

1 серпня 1940 року, використовуючи канали УПВ, для організації збройної підпільної сили «Поліська Січ» радянсько-німецький кордон перейшов Тарас Боровець. Перший її постій знаходився у м. Олевську Житомирської області. Основним завданням УПА «Поліська Січ» було утримання громадського порядку та очищення від залишків Червоної армії території у трикутнику Коростень – Пінськ – Мозир. Адже багнисто-лісові терени Полісся німецька армія обійшла, і вже коли Київ та Смоленськ були зайняті нею, то в Пінську, Мозирі, Сарнах та Коростені в укріпленнях «лінії Сталіна», спорудженої у передвоєнні роки вздовж радянсько-польського кордону, знаходилися значна кількість чекістів та солдатів ЧА. Вони жорстоко тероризували українське та білоруське населення за «зраду». Проте, до листопада 1941 року  Поліська улоговина була повністю очищена на від залишків більшовицьких військ. У цій акції, крім вояків «Поліської Січі», брали участь члени « Білоруської Самооборони».

Другий постій штабу «Поліської Січі», перейменованої з грудня 1941 року на Українську Повстанчу Армію, перебував у Людвиполі (нині с. Соснове Березнівського р-ну). З 20 липня 1943 року це військове формування виступало під назвою «Українська народна революційна армія».

У роки Другої Світової війни діяли також й інші українські військові формування:  Фронт Української Революції командира Яворенка, військові відділи ОУП А. Мельника та ОУП С. Бандери, Українська Народна Самооборона (у Галичині).

Перші відділи УПА було організовано  С. Качинським – «Остапом», військовим референтом Крайового Проводу ОУП (б) у жовтні 1942 року  на Костопільщині. Перший бій з гітлерівцями провів відділ під командування Г. Перегійняка – «Довбешки»,  «Коробки» 7 лютого 1943  року за смт. Володимерець. Потім були бої з німцями біля Висоцька (22 лютого 1943року), у якому загинув «Коробка», і бій за склад зброї в Оржеві під Рівним, який був останнім для Остапа  (11 березня 1943 року). У лютому 1943 року, крім вказаних відділів, на території Волині та Полісся діють нові сотні. У березні 1943 року до УПА переходить багато станиць української допоміжної поліції, через що згадані сотні перетворюються на курені. Утворюються й нові сотні та курені, які входять до складу УПА-Північ, головним командиром якої стає Д. Клячківський («Клим Савур»).

У березні-квітні 1943 року  у с. Антонівцях Кременецького повіту було також організовано загін командира «Хрона» (М. Педведського), підпорядкований ОУП полковника А. Мельника. Кадри цього формування рекрутувалися з Кременецького та Дубнівського повітів. Початковою акцією відділу було звільнення в'язнів з тюрми м. Дубно, а перший бій з німецькою жандармерією відбувся в Білогородському лісі.

Існувало ще кілька мельниківських загонів: один – на Чернігівщині, інший – у південній Кременеччині (командира «Блакитного»), на Володимирщині – відділ поручника «Білого», а на Рівненщині – загін поручника О. Яценюка – «Волинця».

У другій половині 1943 року на Волинь стали прибувати більшовицькі партизанські формування під командуванням Ковпака, Федорова, Бегми, Сабурова та інші.  Активізували свою діяльність і прорадянські польські партизанські формування під командуванням Сатановського, Кумицького, Собесяка,  пролондонська Армія Крайова.

Особливо важким для УПА видалося літо 1943 року,  коли їй доводилося вести нерівні бої з німцями і з перерахованими вище більшовицькими формуваннями. У цих, здавалося б протилежних за своїми поглядами, збройних формувань мета була єдина - розгромити загони УПА.

У червні-вересні 1943 року  під командуванням генерала німецької поліції фон де Баха (Б. Залевського) для знищення УПА було проведено операцію, в якій брало участь близько 10 тис. німецьких та польських поліцаїв і жандармів. Однак, вона не дала бажаних результатів незважаючи на те, що були задіяні бронетехніка та літаки. УПА виходила з важких боїв переможницею: моральний дух її  вояків був на значно вищому рівні, до того  ж  невелику допомогу українські вояки отримували від місцевого населення.

Велике значення для розгортання антибільшовицького та антигітлерівського руху мала Конференція поневолених народів Східної Європи та Азії, яка відбулася 20-21 листопада 1943 року  у  с. Будераж Здолбунівського р-ну на віддалі 50 км  від столиці  рейхскомісаріату «Україна» - м. Рівного. Виконуючи її рішення, загони УПА у 1943-1944 роках  розширили свою бойову діяльність і поза межі Волині. Так,  у червні 1943 року під назвою Українська Народна Самооборона перші загони почали утворюватись у Галичині та в Карпатах. Влітку того ж року один з відділів УПА з Волині вирушив у рейд на північно-східні українські землі, де провів кілька боїв з німцями та радянськими партизанами.

Навесні 1944 року відбулися перші великі збройні сутички УПА з військами НКВД, наприклад, неподалік с. Гурби тодішнього Мізоцького р-ну на Рівненщині. На початку 1946 року для ліквідації повстанського руху в західні області України було перекинуто регулярні частини радянської армії, прикордонні та внутрішні війська, посилені загонами МДБ з танками, артилерією та авіацією (за офіційними даними – 585 тис. чоловік). За шість місяців відбулося понад 1,5 тис. боїв, у яких втрати УПА склали 5000 вояків, а радянських військ – 15000.

Більшовицьким карателям не вдалося розгромити формування УПА. Вона продовжувала нерівну боротьбу, але після загибелі 5 березня 1950 року  Головнокомандувача генерала-хорунжого  Романа Шухевича УПА як єдина військова формація припинила своє існування. Проте, окремі боївки, що продовжували зберігати боєздатність, і надалі вели обмежені бойові дії і були ліквідовані лише наприкінці 1950-х років.

 Українська Повстанська Армія. Історія нескорених / В. В’ятрович, Р. Грицьків, І. Дерев’яний, та ін. – Л.: Центр досліджень визвольного руху, 2007. – 352 с., іл.

Серед великої кількості літератури, присвяченої діяльності УПА, ця книга претендує на особливе місце: тут читач знайде структурований і лаконічний виклад історії повстанської боротьби. Видання проілюстроване великою кількістю унікальних фотографій, документами і свідченнями учасників. Специфіка кількарівневого тексту допоможе читачеві побачити цілісну картину повстанського руху, зрозуміти його місце і роль в українській та світовій історії.

 Патріляк І. К. Україна в роки другої світової війни: спроба нового 

концептуального погляду / І. К. Патріляк, М. А. Боровик. – Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2010. – 590 с.

У книзі розглянуто найбільш суперечливі сторінки історії України періоду Другої світової війни. Велику увагу приділе

но висвітленню «української проблеми» напередодні і на початку світової війни, долі українських земель у 1939–1940 рр., участі українців у фінській кампанії, бойовим діям і причинам поразки Червоної армії в битві за Україну в 1941 році, окупаційному режиму нацистів та їхніх союзників в Україні, українському визвольному рухові, діяльності радянського підпілля і партизанів, взаєминам більшовицької влади і українського суспільства в роки війни.

Руцький М. Вони виборювали волю України: історична повість / М. Руцький. – [2-ге вид., допов. та переробл.]. – Луцьк: ВАТ «Волинська обласна друкарня», 2009. – 564 с.

Книга розповідає про боротьбу Організації Українських Націоналістів та Української Повстанської Армії у 1930-1950 роках проти польсько-шовіністичних, німецько-фашистських та московсько-більшовицьких окупантів на території південної Волині (сьогодні це Рівненська й північ Хмельницької та Тернопільської областей) та участь родини автора у визвольних змаганнях за Українську державу.

Спогади бійців УПА / ред. І. Лемко. – Львів: Апріорі, 2015. – 132 с.

У книзі висвітлено героїчну боротьбу бійців УПА з більшовицькими та німецькими загарбниками за незалежність українського народу. Тут спогади різних людей із різних повстанських теренів, що воювали і боролися в радах УПА, та ідея й мета в них була одна.

Денишyк О. C. Бopoтьбa УПA пpoти нiмецькиx oкупaнтiв. Хpoнoлoгiя пoдiй У 2-х тoмaх. Т. l:  Boлинь. Piвне: ППДМ. 2008. – 448 c.

Дo книги увiйшли мaтеpiали досліджень, щo їх проводив автор пpoтягoм oстaннiх тpидцяти poкiв. Bикopистaнi аpxiвнi мaтеpiали, лiтеpaтypнi дaнi, спoгaди безпoсеpeднiх учасників пoдiй, oчевидцiв. Bикopистaнi деpевopити Hіла Хaсeвичa iз сеpiї «Boлинь в боротьбі».

  Іщук О. Брати Бусли. Життя за Україну / О. Іщук, І. Марчук. – Львів: Вид-во «Літопис УПА», 2011. – 127 с.

Книга про відомих діячів ОУН на Волині Олександра та Якова Буслів на основі широкого кола джерел вперше подає детальну інформацію про їхній життєвий шлях та жертовний внесок на вівтар Вітчизни. За свою патріотичну діяльність брати Бусли переслідувалися і польською, німецькою і радянською окупаційними владами. Поляками вони були двічі заарештовані та засуджені до тривалих термінів ув’язнення, німці знищили Олександра у 1943 р., переслідували і ледь не арештували Якова, змусивши перейти його у підпілля. Яків Бусел, перебуваючи на посаді референта пропаганди Проводу ОУН, загинув у сутичці з представниками радянських карально-репресивних органів 1945 р. на Тернопільщині. Ця невеличка праця – спроба повернути світле ім’я братів Буслів українській національній пам’яті та історії.

Марчук І. Сотник УПА Петро Гудзоватий – «Очеретенко» / І. Марчук. – Львів, 2011. – 120 с.

Книга про командира УПА Петра Гудзоватого – «Очеретенка» та його побратимів є черговим виявом шани українським повстанцям, які жертовною боротьбою закладали підвалини сучасної держави. 

 Литвинчук Д. Від Горині до Колими: спогади / Д. Литвинчук. – Рівне: «Азалія», 1998. – 38 с. – (Серія «Реабілітовані історією»).

У книжці публікуються спогади Д. В. Литвинчука – активного учасника антифашистського руху опору, національно-визвольної боротьби 1942-1945 рр. у селах колишнього Тучинського району, довголітнього в'язня сталінських концтаборів.

Шкляр В. Залишенець / Василь Шкляр. – Харків: Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2010. – 384 с.

Їх називали бандитами, розбійниками, головорізами й навіть у прокльонах-анафемах забороняли згадувати їхні імена. Щоб вбити у пам`яті упокореної маси ту ідею, за яку повстанці жертвували свої молоді життя. Авжеж, вони стріляли, вішали, палили, нищили – але кого? На їхньому бойовому чорному прапорі напис: «Воля України або смерть». Вони не вийшли з лісу навіть тоді, коли навкруги запанувала чужа влада і вже не було надії на визволення. Вони –  залишенці – обрали собі смерть.

Романчук Л.  Місто карликів / Леся Романчук. – Тернопіль: Видавництво «Навчальна книга - Богдан», 2012. – 328 с.

Дивовижні, неймовірно інтригуючі події, що збурюють тихоплинність буття курортного містечка; чудернацькі переплетіння трагедійного минулого із почасти фарсовим сьогоденням; пристрасті, зачарування й розчарування, символи та реалії, магія непояснимого. А понад усім – містика, містика, містика... Усе це крізь призму почувань і одкровень головної героїні – лікаря Софії Зорич.

Брати Капранови   Забудь-річка / Брати Капранови. – Київ: Нора-Друк, 2016. – 544 с. 

Троє молодих людей завдяки гримасі долі потрапляють на війну під одним іменем – Степан Шагута. Комсомолець воює у дивізії «Галичина», син офіцера УНР – у Червоній армії, а польський жовнір – в УПА. Багато років по тому випадково зустрічаються двоє їхніх нащадків і між ними спалахує кохання. Герої ведуть родинне історичне розслідування трьох доль, які переплуталися і стали фактично однією потрійною долею – долею українця у Другій світовій війні. Назва роману походить від старого язичницького символу – Забудь-річки, що розділяє світ живих та світ мертвих. Саме така Забудь-річка протікає між поколіннями у кожній українській родині. 

Подворняк М.  Вітер з Волині. Спогади / Михайло Подворняк. – Вінніпег: «Волинь», 1981. – 242 с.

«Вітер з Волині» - це книга споминів. У ній описується переживання автором долі Волині від початку Другої світової війни й окупації Західної України совєтськими, а згодом нацистськими тиранами. Тут нотуються епізоди жахливого поліційного терору українців з боку совєтського режиму, масового людовбивства, доконаного нацистами, короткої повстанської провесни, нечуваного братовбивства і повторного приходу большевицької влади 1944 року.

Забужко О. Музей покинутих секретів: Роман. Вид. 2-е, доп. – К.: Факт, 2009. – 832 с.

 Роман Оксани Забужко, над яким письменниця працювала багато років, критики вже встигли назвати шедевром, а авторку порівняти з Достоєвським і Томасом Манном. Це – сучасний епос сучасної України: родинна сага трьох поколінь, події якої охоплюють період від 1940-х років до весни 2004-го. Велика література і жорстока правда – про владу минулого над майбутнім, про кохання і смерть, про споконвічну війну людини за право бути собою.

Басараба В. Страшний суд / Василь Басараба. – Харків: «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013. – 368 с.

Чи часто в цьому житті вдається зустріти справжнє кохання, одночасно глибоке та шалене? Чи легко його вберегти? Дівчина безтямно закохана у свого нареченого. Рідні збираються, аби благословити молодих на шлюб, але давні родинні таємниці можуть зруйнувати щастя. Несподівано з`ясовується, що дід дівчини заробив ордени не на фронті, а у каральному загоні НКВС. І серед його жертв були рідні нареченого улюбленої онуки...

Кокотюха А.  Чорний ліс  / Андрій Кокотюха. – Харків: «Клуб Сімейного Дозвілля», 2015. – 304 с.

Друга світова війна. Чорний ліс на Волині. Українцям довелося на смерть битися на трьох фронтах: із німцями, росіянами та поляками. Максиму Коломійцю – колишньому міліціонерові з Миргорода, зекові, радянському диверсанту – не так просто розібратися, хто ж є ворогом його народу. Він, передусім, прагне справедливості. На чий же бік він стане?

Гогун А.  Между Гитлером и Сталиным. Украинские повстанцы / А. Гогун. – Санкт-Петербург, «Нева», 2004. – 416 с.  

          В книге на основе архивных документов, интервью с участниками событий и иных источников рассказывается о деятельности Организации украинских националистов, создании и борьбе Украинской повстанческой армии. Освещается антипольская этническая чистка, межпартизанская война УПА с Армией Крайовой и коммунистическими отрядами. Немало внимания уделено и действиям советской стороны. Рассматриваются спецоперации по уничтожению или захвату руководителей ОУН и УПА: Евгения Коновальца, Дмитрия Клячковского, Романа Шухевича, Василия Кука, Льва Ребета и Степана Бандеры. Описываются и анти партизанские действия советских органов – от стандартных прочесываний лесов до орудовавших по селам «оборотней в косоворотках».

       Андреев А. Бандеровщина /  Александр Андреев. –  Москва: «Эксмо», 2005. – 304 с.

         В данном издании рассказывается о деятельности ОУН – Организации Украинских Националистов, с 1929 по 1959 год  руководимой Степаном Бандерой, дается его автобиография. В состав сборника вошли интересные исторические сведения об УПА – Украинской Повстанческой Армии, дана подробная биография ее лидера Романа Шухевича, представлены материалы о первом Проводнике ОУН – Евгении Коновальце. Отдельный раздел книги состоит из советских, немецких и украинских документов, которые раскрывают деятельность УПА с 1943 по 1953 год. Прилагаются семь теоретических работ С.А.Бандеры, «научно» обосновавшего распад Советского Союза еще в XX веке.

Кук В. УПА в запитаннях та відповідях Головного Командира  /  Василь Кук. – Львів: «Галицька видавнича спілка», 2007. – 78 с.

Остання книжка останнього Головного Командира УПА генерал-хорунжого Василя Кука виконує це завдання – останнє завдання, яке він встиг виконати за життя. У цій книжці він боротиметься за Україну і після своєї смерті, приходячи до читачів, і відповідаючи на запитання, які часом наївні, часом безглузді, а часом – відверто ворожі. Але відповідатиме рівно, спокійно і доброзичливо.