Адже життя пізнав, а ним я все ще мрію.

Не маю права скаржитись на долю
Отримав все та все ж нічим не володію
Бентежний той, хто нарікнеться мною 
Адже життя пізнав, а ним я все ще мрію.

Ці поетичні рядки належать нашому односельцю Максиму Преснякову, капітану розвід роти 93 ОМБР, який 2 роки тому загинув в АТО,

виконуючи свій громадянський обов’язок воїна - патріота.

19  травня  2017 року  в  Мошнівській  сільській  бібліотеці відбулася історична  п'ятихвилинка  на  тему  «Герої  не  вмирають»  присвячена  нашому  односельчанину,  який  загинув  у  АТО.

День 18 січня 2015 року ніколи не зітреться з нашої пам’яті і завжди буде нагадувати нам про цю велику втрату, втрату людини, який став сином - героєм для всіх мешканців села Мошни.

     Роки… Важко повірити, що вже минуло  2 роки. Роки смутку, роки жалоби та нестерпного болю душі. Ця трагічна звістка сколихнула все село. Важко було повірити в те, що така молода, талановита, енергійна людина, надзвичайно відповідальна, ніколи вже не приїде в село, ніколи не переступить поріг рідної домівки, ніколи не побачить найрідніших йому людей, не зустрінеться з друзями, з тими, хто його знав, любив, поважав, цінував за його чудові людські якості.

   Ми пам’ятаємо той день, холодний, сумний, дощовий день. Сама матінка-природа плакала за ним, поливаючи землю дощем, коли сотні людей з засвіченими лампадами та свічками зустрічали в центрі села свого Героя, який повернувся, щоб навіки спочити в рідній батьківській землі. Ми не в силах змінити плин часу,бо все підвладно Богу,а він забирає найкращих. Нам залишилось лише пам'ятати та жити спогадами про Максима.